Ще до того, як човен обігнув риф, Мірісса зрозуміла, що Брант сердиться. Те, як напружено стояв він біля керма, та й навіть той факт, що на цьому останньому відтинку шляху не віддав кермо у досвідчені руки Кумара, — все це свідчило: щось його непокоїть.

Вона вийшла з-під тіні пальм і невкапно рушила пляжем до води, з зусиллям ступаючи босими ногами по мокрому піску. Коли дійшла до берега, Кумар уже згортав вітрила. її «маленький» братик, нині зростом вже майже такий, як вона, міцний і кремезний, привітно помахав їй рукою. Як же часто вона мріяла, щоб і Брант мав таку саму легку вдачу, як Кумар, кого, здається, ніякі неприємності нездатні вивести з рівноваги…

Брант не став чекати, поки човен торкнеться піску, а стрибнув у воду, коли вона ще була до пояса, і, плескаючись, насуплений, побрів до неї. В руці він тримав якийсь зігнутий металевий предмет з гірляндою обірваних дротів. Він підняв його, показуючи:

— Дивись! Вони знову взялись за своє!