Артур КЛАРК
Пісні Далекої Землі
роман
Ніде в усьому космічному просторі, в жодному з тисячі світів не знайдеться людей, щоб поділити нашу самотність. Там може бути мудрість, може бути сила; десь із глибин космосу, можливо, величезні прилади… даремно спостерігатимуть, як руйнується наша дрейфуюча простором хмарка, і володарі тих приладів, можливо, тужитимуть, як тужимо ми. Проте, щодо природи життя і засад еволюції, ми своє слово вже сказали. І більше ніколи й ніде людини вже не буде…
Я написав негарну книжку, та почуваюся чистим, мов ягня.
З англійської переклав Вадим ХАЗІН
Перекладено за виданням: Arthur С. Clarke. The Songs of Distant Earth. Ballantine Books. New York.
© 1986 by Serendib BV.
© Вадим Хазін, 1993, переклад українською мовою.
ПЕРЕДМОВА
В основі цього роману лежить ідея, висловлена майже три десятиліття тому в однойменному оповіданні, яке пізніше увійшло до збірки «По той бік неба». Проте написати роман мене «надихнув» — вживаю це слово в негативному значенні — зорепад так званих космічних опер, що заповнили останніми роками екрани кінотеатрів та телебачення. (До речі, який антонім від «надихнуло» — «видихнуло»?)
Прошу правильно мене зрозуміти: мені дуже сподобалися найкращі серії «Зоряних мандрів», як і епічні фільми Лукаса-Спілберга, коли згадати тільки найславетніші приклади з цього жанру. Але твори ці, власне, казкові, а не науково-фантастичні у точному розумінні цього терміна.